До історії Різдво-Богородицької церкви у Мозирі у середині XVIII ст.

0
110
До історії Різдво-Богородицької церкви у Мозирі у середині XVIII ст.

Історія білоруського Мозиря нерозривно пов’язана з Україною уже тому, що в часи Київської Русі він входив до складу Київського князівства, а в ли­товські часи входив як центр повіту до цього ж князівства. Навіть в новітній період історії Мозир входив у 1918-1920 рр. до складу УНР. Природно, що існували потужні зв’язки (економічні, політичні, церковні, культурні) цього міста з Україною. Ми зупинимося тільки на одному епізоді церковних зв’яз­ків середини XVIII ст. Тоді Мозир у складі Мінського воєводства, як і пере­важна більшість білоруських земель, перебував під владою Речі Посполитої. Але в церковному відношенні він продовжував перебувати у складі Київської митрополії. Нашу увагу привернув епізод, пов’язаний з Різдво-Богородицькою церквою Мозиря, яка не була предметом зацікавлення дослідників. Цей епізод висвітлюється у виявлених нами документах з архіву київського мит­рополита Тимофія Щербацького (керував кафедрою у 1748-1757 рр.), які зберігаються в Інституті рукописів (далі — ІР) Наукової бібліотеки України ім. В. Вернадського у Києві (далі — НБУВ).

У травні 1757 р. настоятель неіснуючої нині Різдво-Богородицької церкви о. Гавриїл Кунцевич і група парафіян звернулися до митрополита Тимофія Щербацького з поданням. У ньому вони просили дозволу знести старий храм, а на його місці збудувати новий (водночас всередині старої церкви було ви­рішено поставити тимчасову малу церкву до побудування нової). Старий храм було за їх свідченням збудовано у 1587 р. Новітні ж довідники вказують, що перші згадки про нього датовані ще 1552 р. [1]. Звичайно, з перспективи сьогодення такий намір (знести старовинний храм хоча й метою його від­новлення) є неприпустимим, але у XVIII ст. це було досить звичайною спра­вою. Що там середина XVIII ст., коли навіть у 1894 р. маститі історики, зокрема Микола Петров (професор Київської Духовної Академії!) дали дозвіл на руйнування в Глухові старої Анастасіївської церкви, яку збудував у 1717 р. гетьман ^ан Скоропадський, з тим, щоб на її місці був поставлений новий храм (він існує і в наші часи ). Благословення митрополита було отри­мано 5 червня (25 травня) 1757 р. і громада енергійно заходилась коло будів­ництва (воно було розпочато 23 (12) липня того ж року). Нова церква швидко споруджувалася і лишалося тільки вивести її верхи. Однак несподівано в справу втрутився віленський католицький пробощ Антоній Косинський від імені віленського біскупа Кошендера. Він заборонив будувати церкви і зупинив роботи, вимагаючи, щоб о. Гавриїл з парафіянами звернувся за доз­волом на будівництво саме до цього біскупа. У противному разі або разі за­борони біскупа, він зруйнує або спалить церкву, будівництво котрої вже за­вершували. Це не повинно дивувати (все ж таки явне і безпідставне втручання у справи іншої конфесії), бо католицька Річ Посполита, хоча й стояла перед обличчям загибелі внаслідок трьох розділів з боку Російської, Прусської та Австрійської імперій, однак продовжувала політику дискримінації право­славних українців і білорусів та їх окатоличення. Кунцевич негайно звернувся до Києва, однак справа затяглася. До весни 1758 р. Кунцевич чотири рази (!) або сам приїжджав до Києва, або присилав одного з парафіян та консисторія не давала якоїсь обнадійливої відповіді. Очевидно це було викликано тим, що якраз у 1757 р. старого митрополита всупереч його проханню було пере­ведено на московську кафедру. На його місце у жовтні 1757 р. було висвячено Арсенія Могилянського, який прибув до Києва лише в червні 1758 р.

У липні того ж року священик звернувся до нового митрополита, причому за звичним виразами ввічливості і покірності приховується розчарування і відчай, тим більше, що сидіти у Києві без грошей у відриві від парафії священику явно не випадало. Хоча на цьому документи справи обриваються, однак з великою долею вірогідності можна припустити, що Арсеній Могилянський благословив завершити будівництво, яке й було успішно завершено (правда не знати як вирішилася справа з католицьким втручанням) і храм стояв аж до радянських часів войовничого безбожництва.

Нижче наводяться кілька листів-прохань о. Гавриїла і парафіян до київ­ських митрополитів і регест київської консисторії з цього приводу Документи публікуються згідно з правилами, розробленими на початку 70-х рр. ХХ ст. Ярославом Дзирою, про які ми неодноразово писали. Щоправда титла нами не розкриваються, нерозбірливі місця позначені знаками (…)*.

Література:

1) Праваслаўныя храмы на Беларусі. — Мінск, 2001. — С. 264.


* * *

№ 1

1757, травня 16 (5). — Мозир. — Подання священика Гаврила Кунцевича і парафіян церкви Різдва Богородиці київському митрополиту Тимофія Щербацькому

“Великому гспдну ясне в Бгу преосвященійшему кир Тимофею Щерба­цкому, архиепископу и митрополиту киевскому, галицкому и Малия России.

Вашего ясне в Бгу преосвященства стопам вергаем сами себе жители его королевской милости міста Мозиря прихожане церкви Рождества Прстыя Бци. В области полской 1587 создался храм во имя Бгоматери в місте Мозирі и понині стоит. Но от древности літ состарился, сего ради вашего ясне в Бгу преосвященства просим своїм пастирским блгословением сию церков помя­нутую снести, а внов сділат на том місті, но еще вашего ясне в Бгу преосвя­щенства просим повеліт сділат церков малую внутр сея церкве к священно­служению покамест сділается новая вашого ясне в Бгу прсвщества

1757 мая 5 недостойные рабы и подножки прихожане церкви выш помя­нутой

Tyt Dubina Никифор Дубина Терентий Телепунович Самуил Жорнокловов Иоанн Онисков

Гавриїл Кунцевич, пресвитер пречиской мозирский”.

(НБУВ. — ІР. — Ф. 160. — № 1129. — Арк. 2. — Оригінал. Запис дещо пізнішого часу наприкінці листа (очевидно консисторського писця): “№ 799”).


№ 2

1758, не раніше лютого. — Київ. — Подання священика Гаврила Кунцевича київському митрополиту Арсенію Могилянському

“Ясне в Бгу преосвященійший влдико, милостивійший мні пастирю и отче.
Покорное доношение.

Преосвященнійший влдко по волі Вашего ясне в Бгу преосвященства готов, что повелите, ділать, толко уже при бідствии моем и немощи не могу стерпіть, бо уже четвертой раз за (?) там(?) тружуся нужным ділом, первой раз февраля мця сего 1758, другой раз члвка нарочно посылал дважды сам паки при бідности моей, четвертой раз, со слезы прошу Вашего преосвящен­ства, обдарить мене какою-нибудь резолюциею, сами влдко стый извістньї о нашем житиї уничиженом, как лилия между тернием, так мы в гонениї изнураем наше житие ради блгочестиї свтой. Умилосердітеся влдко свтый надо мною, падшим, покажите милость свою пастирскую и отческую, бо ей не могу болше уже стужать вашему ясне в Бгу преосвященству.

Вашего ясне в Бгу преосвященста непотребный раб Гавриїл Кунцевич, свщенник мозирский протопиї Мозирской заграничной”.

(НБУВ. — ІР. — Ф. 160. — № 1129. — Арк. 12. — Оригінал. Запис на арк. 8 зв.: “Подано 1758 19 юля 28, велено отдать в консисторию к ділам (…)* к рассмотрению (…)*”).


№ 3

1758, липня 22 (11). — Київ. — Подання священика Гаврила Кунцевича київському митрополиту Арсенію Могилянському

“Великому господину ясне в Бгу преосвященійшому кир Арсению Могилянскому, митрополиту киевскому, галицкому и Малия России.

Покорное доношение.

Прошедшаго 1757 года его ясне в Бгу преосвященство Тимофей Щербац­кий, митрополит киевский, указом своїм позволили мні, Гавриїлу Кунцевичу, священику мозирскому, области полской в місті Мозирі строит церков Роже­ства Богоматере вновь, по указу его преосвященства и строилась. Но не вім за что пробощ мозирский вла[с]тию бискупа виленского запретил церков строит вышпомянутую, сего ради Вашего ясне в Бгу преосвященства прошу нижайшый своїм пастирским указом позволте паки мні строит, ибо толко самие верхи мало что не доділаны.

1758 юля 11. Вашего ясне в Бгу преосвященства нижайший раб Гавриїл Кунцевич, свщенник мозирский”.

(НБУВ. — ІР. — Ф. 160. — № 1129. — Арк. 13. — Оригінал. Запис угорі аркушу: “Подано 1758 года июля 12 д[ня], велено вскорі расмотріть, котрий (?) и предоставить его преству”).


№ 4

1758, липня 28 (17). — Київ. — Подання священика Гаврила Кунцевича київському митрополиту Арсенію Могилянському

“Великому гспдну ясне в Бгу преосвященійшему кир Арсению Могилянскому, митрополиту киевскому, галицкому и Малия России покорное доношение.

Ясне в Бгу преосвященнійший влдко доносил Вашему преосвященству о запрещениї церкве мні строїть от пробоща мозирского, резолюції не полу­чил, указа просил от вашего преосвященства, чтобы церков достроїть, не по­лучил. Нині влдко стый прошу вашего преосвященства блгословити мні так ити в дом мой, понеже здесь безпотребно сижу и утруждаю вас, пастира моего и отца.

1758 июля 17 Гавриїл Кунцевич, свщенник мозирский заграничный подписался”.

(НБУВ. — ІР. — Ф. 160. — № 1129. — Арк. 7. — Оригінал. Запис на арк. 8 зв.: “Подано 1758 19 юля 28, велено отдать в консисторию к ділам (…)* к рассмотрению (…)*”).


№ 5

1758, липня 23 (11). — Київ. — Регест рішення консисторії в справі побудування церкви у Мозирі

“1758 года июля 4 (?) дня м[митрополит] к[иевский] Арсений слушав от жителів Мозира, прихожан церкви Рожества Прсвтыя Бцы и иерея тоей цер­кви Гавриїла Кунцсвича|…| отдано (указ? — Ю.М.) 1757 года 25 мая указ дан Тимофея, бывшаго киевского, а нні московского, митрополита, велено Кун­цевичу церков снести и вновь на том месте строїть, а пока новая состроїтся, внутр ея малую церков для служения зділать. По этому указу они начали 1757 июля 12, но пробощ виленский Антоний Косінский под именем свого бискупа виленского Кошендера, запретил Кунцевичу и прихожанам тую церков строить, сказуя “Ежели хочеш строїт церков, состав доношение до бискупа виленского и подпишис на нем с прихожанами, а оный бискуп позволение даст строїт”, при том же сказывал: если не будет такого доношения и дозволу бискупа, то он, пробощ, “разобет или спалит, по какому запрещению он иерей Гавриїл и прихожане тую церковь начатую уже строит без волі его преосвя­щенства ділат не посміли (?)”.

(НБУВ. — ІР — Ф. 160. — № 1129. — Арк. 15-15 зв. — Оригінал).


Аўтар:
о. Юрій Мицик
Крыніца: Труди Київської Духовної Академії. — 2014. — № 14. — С. 198-202