Стан санітарії і медичного обслуговування в місцях ізоляції єврейського населення східних областей Білорусі в період окупації в 1941-1944 роках

У відобра­женні теми Холокоста в історіографії не­достатньо уваги приділялось специфіці окупації окремих територій, повсякденно­го життя населення. Питання стану саніта­рії і медичного обслуговування в гетто більш повно висвітлено в західній частині БРСР [1].

Актуальним залишається більш глибо­ке вивчення проблеми в східних областях Білорусі.

Роз­робкою проблематики займались С. Шварц (США), Х. Герлах (ФРН), І. Арад, Л. Смиловицький (Ізраїль), І.А. Альтман (Росія) і Е.Г. Іоффе (Білорусь) [2]. Проте події на території Східної Білорусі в їх працях ві­дображені фрагментарно. Дії окупаційного в місцях ізоляції єврейського населення східної частини БРСР не виділялись в окрему проблему.

Мета статті — проаналізувати стан са­нітарії і медичного обслуговуваня в місцях ізоляції єврейського населення на окупо­ваній території Східної Білорусі. Пропоно­ваний матеріал є першим досвідом дослі­дження теми на розглядуваній території.

Згідно встановленим даним, в двох зонах окупації (тилова частина групи армій «Центр» і рейхскоміссаріат «Україна») в Східній Білорусі, було повністю відсутнє санітарно-медичне обслуговування. На­дання медичної допомоги євреям тут не тільки заборонялось нацистами, але й ка­ралось у випадку порушення, смертю.

Контроль над санітарією в гетто і на­дання медичної допомоги на землях, які входили в склад рейхскоміссаріату «Остланд», притаманні тільки незначній части­ні місць ізоляції. Це відноситься до гетто Мінська, Слуцька і частини Борисова, Копиля. Окупаційна влада генерального округу «Білорусь» дозволяли подібне лише для гетто, які були потенціалом робочої сили.

Нацисти, боячись розповсюдження епідемії, влітку 1941 року запланували в Мінському гетто відкриття двох лікарень (№ 11 і № 12). Тут вдалось також організу­вати роботу двох аптек. Лікареві Фрайденгу (ім’я не встановлене) 1 серпня 1941 ро­ку воєнним лікарем польової комендатури № 184 доручалось обладнати ізольоване відділення для інфекційно хворих. В якості доповнення до нього слід було організува­ти баню для євреїв [3. л.3]. На лікаря Фрайдінга була покладена «відповідаль­ність за предписані повідомлення про ін­фекційні захворювання в гетто, які повинні негайно направляти професору Линовському». Проте наявність інфекційного від­ділення в Мінському гетто і старання ме­дичного персоналу не змогли передбачити епідемії. Через жахливі умови життя в’язнів у гетто розповсюдився тиф.

Дещо подібне амбулаторії існувало в Слуцькому гетто, де лікарю-єврею нацисти дозволили надавати медичну допомогу [4. л.11]. Він склав картотеку хворих. Нацисти використовували їх для знищення людей, вважаючи хворих в’язнів абсолютно не потрібними.

Окупанти, боячись розповсюдження епідемії в гетто Борисова, вимагали від юденрата дотримання санітарної гігієни.

Проте в більшості гетто, за причиною від-сутності можливості стежити за гігіє­ною, справжнім лихом для євреїв стали дрібні ектопаразити — воші, які були пере­носниками таких небезпечних захворю­вань, як висипний і поворотний тиф.

Для єврейського населення Східної Бі­лорусі, яке опинилося в умовах антисанітарії і великої скупченості в гетто, нестачі, а в більшості випадків повної відсутності ліків, нехватки продовольства і палива для опалення приміщення, представлялось до­сить важливим застереження епідемій. Розповсюдження епідемій тягнуло за со­бою повну або часткову ліквідацію гетто. «У зв’язку з великою небезпекою епідемії почалась ліквідація євреїв у Вітебськім гетто. Було ліквідовано 3000 євреїв…» [5, л.14]. Після виявлення в Яновичах епідемії корости нацисти винищили всіх 1025 євре­їв які знаходилися в цьому населеному пу­нкті [6, с. 102].

Відсутність медичного обслуговуван­ня і контролю над санітарними умовами в гетто Буда-Кошелево, Вітебська, Орши, Ліозно призвело до розповсюдження епі­демії тифу [7, л.8,3,49,11]. Першими поми­рали старі і діти, найменш підготовлені до життя в таких умовах. В гетто містечка Россони нацисти не дозволяли навіть захоронити тіла померлих, які знаходились в місцях, де жили люди. Аналогічна ситуа­ція склалась і в місцях ізоляції євреїв Жло­бина, де «біля гетто стояло сморідне важке повітря» [8, л. 27]. Висока смертність була в гетто Вітебська. У вересні 1941 року що­дня від голоду, холоду і хвороб тут поми­рало від 50 до 70 осіб [9, л.127]. З серпня по листопад 1941 року, з цієї причини, у Вітебську померло близько 4000 євреїв. Реальну можливість боротися за життя ув’язнених мали не багато гетто.

Для робочого в гетто навіть часткова втрата працездатності на нетривалий тер­мін мали наслідки. Його лишали на час хвороби мізерного пайка. В цьому випадку люди фактично були приречені на голодну смерть.

На окупованих землях східних облас­тей Білорусі гостро відчувалась нестача місцевого медичного персоналу. Частину медичних працівників призвали до лав Че­рвоної Армії або евакуювали. Лікарі-євреї, які не покинули місце проживання з різних причин, складали від 30 до 75% кваліфіко­ваного медичного персоналу і фармацевтів на окупованих землях Східної Білорусі. Проте, починаючи з осені 1941 року, була введена заборона на їх професійну діяль­ність по обслуговуванню неєврейського населення.

В деяких містах саме лікарі стали од­ними з перших жертв масових розстрілів. Невдовзі окупанти вимушені були перег­лянути своє ставлення до цієї категорії працівників, враховуючи їх вагомість для потреб окупаційного режиму. В Хойниках (імперський комісаріат «Україна») напри­клад, лікарів євреїв не розстрілювали. Гіт­лерівці притягли їх до професійної діяль­ності [10, с.182].

Відмітимо, що народжувати єврейсь­ким жінкам заборонялося на основі раси­стської теорії, яка здійснювалася нациста­ми. У випадку порушення подібного роз­порядження новонароджену дитини і її ма­тір, а також всіх членів їх сім’ї очікував розстріл. В подальшому, згідно введеного окупантами принципу колективної відпо­відальності, за це карались смертю єврей­ська рада разом з усіма ув’язненими гетто.

Неможливість дотримуватись елемен­тарних правил особистої гігієни обумов­лювалось практично повною відсутністю водопроводу і каналізації в гетто. Виснаж­лива фізична праця створювала безпосере­дню загрозу здоров’ю і життю мешканців гетто. В перші місяці окупації, особливо в зимовий час, смертність ув’язнених була дуже високою.

Винятком, для земель, включених до складу тилу групи армій «Центр», є наяв­ність до квітня 1942 року дитячого будин­ку в селі Кринка Осіпочевського району в приміщенні колишнього санаторію. Тут під опікою лікаря-рентгенолога, професора М.І. Рохліної, медсестер Т. Дрон і Марії (прізвище невідоме) знаходилося 86 дітей [11]. В квітні 1942 року 86 дітей разом з лікарем і медсестрами були розстріляні. Таким чином обстановка в місцях ізоляції на території Східної Білорусі складалась досить скрутна.

Висновки і перспективи подальших досліджень

В більшості місць ізоляції єв­рейського населення Східної Білорусі було відсутнє санітарно-медичне обслуговуван­ня, що свідчить, в першу чергу про праг­нення нацистів винищити людей будь-яким способом, навіть не застосовуючи вогнепальної зброї. В якості засобів вини­щення використовувались холод, голод і хвороби. Розповсюдження епідемій слу­жило для окупантів прикриттям для шви­дшого винищення євреїв. В населених пу­нктах Східної Білорусі (за винятком Мін­ська і Слуцька), не залежно від зони оку­пації, медична допомога не тільки була ві­дсутньою, але і категорично заборонялась.

Тема не вивчена досконально. Продо­вжують існувати питання, відповіді на які не знайдені до теперішнього часу. Дослі­дження проблематики потрібно продовжу­вати з метою більш повного висвітлення.

Література

1. Розенблат Е.С. Нацистская политика гено­цида в отношении еврейского населения на терри­тории западных областей Беларуси (1941-1944 гг.): дис. … канд. ист. наук / Е. С. Розенблат. — Минск, 2000. -177 л.
2. Шварц Соломон. Евреи в Советском Союзе с начала Второй мировой войны (1939-1965) / Соломон Шварц. — Нью-Йорк: Изд. Американ. еврейск. раб. комитета, 1966. – 430 с.;
3. Gerlach, Christian. Kalkulierte morde. Die deutsche Wirtschafts und Vernichtungspolitik in Weifirussland 1941 bis 1944 / Christian Gerlach. — Hamburg: Hamburger Edition, 1999. — 1231 s.;
4. Арад, Ицхак. Катастрофа евреев на оккупи­рованных территориях Советского Союза (1941­1945) / Ицхак Арад.- Днепропетровск: Центр «Ткума». Москва. Центр «Холокост», 2007. — 816 с.;
5. Смиловицкий, Леонид. Катастрофа евреев в Белоруссии 1941-1944 / Леонид Смиловицкий. — Тель-Авив: Библиотека Матвея Черного, 2000. — 416 с.;
6. Альтман, И. Жертвы ненависти. Холокост в СССР, 1941 -1945 гг. /И.Альтман. -М.:Фонд «Ков­чег», 2002.- 544 с.; Иоффе, Эмануил. Белорусские евреи: трагедия и героизм. 1941-1945 / Эмануил Иоффе. — Смоленск: Прамптан, 2003. — 428 с.
7. Распоряжение капитана медслужбы поле­вой комендатуры № 184 г. Минска об оборудовании госпиталя в гетто. 1 августа 1941 г. // НАРБ. — Ф.408. — Оп.1. — Спр.2.
8. Свидетельство Яброва И.И. //Архив Наци­онального института Яд Вашем. — Ф. 03. — Оп.1. — Спр. 6914.
9. Донесение начальника полиции безопасно­сти и СД о действиях айнзатцгрупп на оккупиро­ванных территориях СССР. 1 — 31. 10. 1941 // НАРБ. — Ф.4683. — Оп.3. — Спр.945.
10. Из оперативной сводки о действиях айн- затцгрупп на оккупированных территориях СССР за период с 15 по 30 сентября 1941 года // Унич­тожение евреев СССР в годы немецкой оккупации (1941-1944 )/ ред. Ицхак Арад. — Иерусалим: Яд Ва- Шем,1992.- 424с.
11. Акт о зверствах немецко-фашистских ок­купантов на территории Будо-Кошелевского райо­на от 27 ноября 1944 года //Государственный ар­хив Гомельской области. — Ф.1345. — Оп.1. — Спр.; Акт № 9. По установлению и расследованию злодеяний немецко-фашистских захватчиков и их сообщников на территории Железнодорожного района города Витебска БССР. ГАРФ. — Ф. 7021. — Оп.84. — Арк. 3; Акт о зверствах и разрушениях, учиненных немецко-фашистскими захватчиками в городе Орша Витебской области от 30 июня 1944 года // НАРБ.- Ф.845. — Оп.1. — Арк. 7; Акт Лиозне- нской районной Чрезвычайной Государственной комиссии по расследованию и уточнению злодеяний немецко — фашистских захватчиков от 24 марта 1945 года //ГАРФ. — Ф. 7021. — Оп. 84. — Спр. 8.
12. Акт ЧГК по расследованию и вскрытию могил массового расстрела немецко-фашистскими извергами мирных советских граждан еврейской национальности в г. Жлобине от 19 ноября 1944 года //ГАРФ.-Ф. 7021. — Оп.85. — Спр.413.
13. Показание о зверствах немецких оккупан­тов, причиненных на территории гор. Витебска в период его оккупации. Материалы ЧГК по рассле­дованию злодеяний немецко-фашистских захват­чиков над советскими гражданами и военноплен­ными в гор. Витебске //ГАРФ. — Ф. 7021. — Оп.84. — Спр.3.
14. Гехтман Вера. Долина исчезнувших общин. (Тайна Полесской глухомани) / Вера Гехтман. — Хайфа: Пеледфус Хайфа Ltd, 2004.-236 с.
15. Из письма Барониной Т.С. — сотрудника районного историко-краеведческого музея города Осиповичи Могилевской области.

Аўтар: Г.Р. Вінниця

This paper deals with the problems of the state of sanitation and medical care in the ghettos of the eastern part of the BSSR during the occupation period from 1941 to 1944. It also examines the Nazi policy towards the Jewish population. It is concluded that the occupied lands of the eastern region of Belarus keenly felt the lack of local medical personnel. Some health professionals called the Red Army or evacuated. Doctors Jews who never left home for various reasons varied from 30 to 75% of qualified medical personell and pharmacists in the occupied territories of Eastern Belarus. However, since the fall of 1941, introduced a ban on their professional activities in service of non-Jewish population. In some cities, namely doctors were among the first victims of mass executions. Soon the invaders were forced to reconsider their attitudes towards, was this category of workers, given their importance to the needs of the occupation regime. In most places the isolation of the Jewish population of Eastern Belarus lacked sanitary and health care, that the certificate chyt, especially the willingness of the Nazis to exterminate people in any way, even without using fire — arms nepalnoyi. As a means of extermination used cold, hunger and disease. Distribution epide — my occupation served to cover for rapid extermination of the Jews. In the eastern towns of Belarus (except Minsk and Slutsk), regardless of occupation zones, medical care was not only absent, but strictly forbidden.