Перебування мощів св. Єфросинії Полоцької у Речиці

У центрі Речиці на високому пагорбі на березі Дніпра стоїть красивий пам’ятник на честь перебування тут мощів св. Єфросинії Полоцької у 1910 р. В загальних рисах відомо про те, як вони тут опинились (1) і все ж хочеться знати більше про цю подію.

Хто така св. Єфросинія, княгиня полоцька, яка жила у ХІІ ст. в загальних рисах теж добре відомо. Досить відіслати зацікавленого читача до книг Во­лодимира Орлова та деяких інших (2). Нагадаємо тільки, що земний шлях святої обірвався в Єрусалимі 24 травня 1173 р. і тут вона була й похована у монастирі прп. Феодосія. Пізніше її мощі були перенесені до Києва і покладені у Дальніх печерах Києво-Печерської лаври (у підземному храмі Благовіщен­ня Пресвятої Богородиці). У середині ХІХ ст. посилились клопотання біло­русів про перенесення мощів святої до її рідного міста — Полоцька і врешті у 1910 р. було досягнуто царського дозволу.

Про те, як відбувалось це перенесення, православний читач міг тоді дов­ідатися з газет, особливо з такої як “Киевские епархиальные ведомости”. Однак існувало ще одне, грунтовніше джерело. В Інституті рукописів Націо­нальної бібліотеки України ім. В. Вернадського нами був виявлений машино­пис анонімної брошури на 23 аркушах під назвою «Торжественное перенесение святых мощей преподобной Евфросинии, княжны полоцкой из Киева в По­лоцк (19 апреля — 22 мая 1910 года) (3). Це явно цензорський примірник. Після внесення цензором (о. Іоанном) деяких незначних поправок 15 жовтня 1912 і 18 жовтня 1914 р. було дано дозвіл на публікацію тексту, який очевидно не побачив світла. Невідомий автор планував видати твір з 4-х частин, причому використав як одне з своїх джерел публікації в газеті “Киевлянин”, але в ос­новному спирався на особисті враження.

У першій частині твору мало бути описано прощання киян з мощами свя­тої, у другій — урочисте перенесення мощів з Києва до Полоцька, у третій — урочисте прибуття мощів святої до Полоцька, у четвертій — рескрипт на ім’я київського митрополита Флавіана. Але до цензури було подано тільки першу і початок другої частини. Думаємо, що автором проекту і збереженого твору був священик, київський єпархіальний місіонер, член київського Свято-Володимирського братства, Михайло Митроцький, який був членом почесного ескорту мощів святої. До того ж до брошури додано друковану листівку з його промовою, присвяченій св. Євфросинії: “Утешение киевлянам при про­щании со святыми мощами преподобной Евфросинии, княгини Полоцкой”, видану в типографії київського Свято-Володимирського братства.

Автор велику увагу приділив прощанню киян зі святими мощами. У його творі детально описано порядок богослужінь у Києво-Печерській лаврі біля мощів св. Єфросинії, котрі за свідченням автора пробули тут понад 700 років, тобто з ХІІ ст.; згадано і про головних учасників богослужінь та хресних ходів 19-22 квітня 1910, що почалися одразу після Великодня (київський митропо­лит Флавіан, полоцький єпископ Серафим, канівський єпископ Інокентій, чиги­ринський єпископ Павло, уманський єпископ Феодосій, чернігівський єпископ Назарій, ректор Київської Духовної Семінарії Амвросій, професор Київської Духовної Академії Ф. І. Титов), т акож і про присутніх під час богослужінь високопоставлених осіб (великий князь Костянтин Костянтинович, “началь­ник края” Ф. Ф. Трепов, командуючий Київського військового округу генерал І. І. Іванов, в. о. київського губернатора Ф. Гірс та ін., наприклад черниці Спасо-Єфросиніївського монастиря у Полоцьку. Потім був детально описа­ний хресний хід 22 квітня від Києво-Печерської лаври на Поділ, де на пристані вже чекав пароплав “Головачев”, призначений для перевезення раки з моща­ми святої. На його палубі було споруджено каплицю і великого хреста, освіче­ного електричними лампочками і осипаного гірляндами з живих квітів. У каплиці стояли ікони, подаровані провідними київськими монастирями і Свято-Володимирським братством. Тут поруч з ракою перебувало духовенство, в т.ч. черниці полоцького й гомельського жіночих монастирів. Поруч стояли пароплави “Киев” і “Александровск”, на котрих мали їхати богомольці пере­важно зі світських осіб. Під час останнього богослужіння біля мощів у Києві були виголошені промови о. Михайла Митроцького і священика Спасо-Єфросиніївського монастиря у Полоцьку Миколи Черепніна. Були зачитані т акож телеграми, якими обмінялись між собою з приводу цієї видатної події в історії церковного життя імперії міські голови Києва та Полоцька.

Коли пароплав під церковний спів і переспів дзвонів відійшов від київсь­кого берега, маса людей палко молилась, чимало з них бігло берегом, про­воджаючи мощі святої. Чим далі пароплав віддалявся від Києва, тим більше було людей, які буквально всіяли дніпровські береги. Біля Любеча — батьків­щини св. Антонія Печерського було проведено молебень 24 квітня (з участю новгород-сіверського єпископа Нестора та масою віруючих, чимало з яких прибуло на спеціальному пароплаві “Чернігов”), а біля с. Деряжичі “Голова­чев” зустрівся з пароплавом “Гетман”, пасажири якого впали на коліна і ста­ли молитись, зрозумівши, з ким їм довелось зустрітись. Особливо вразила автора твору зустріч мощів святої у Лоєві. Вже було досить темно і весь берег був “усеян множеством ровно и тихо горящих свечей”. Коли архієрей на “Головачеві” сказав “Христос воскрес!”, то маса народу на березі одним подихом відповіла: “Воістину воскрес!”. З іншого джерела — записок невідо­мого учасника ескорту, що супроводжував святі мощі, довідуємось, що їх вітало населення прибережних сіл (Казимирівка, Сатродубка, Чаплин, Холмеч, Отвениця, Казазаєвка), що жителів Речиці про наближення мощів попере­див вістовий пароплав “Александровск”, що прибув на 20 хвилин раніше авід “Головачева”.

25 квітня 1910 р. за гарної сонячної погоди “Головачев” прибув до Речиці і автор твору записав цікаві дані про це місто: “Речица — бедный городок Минской губернии. Преобладающий элементом в городе являются евреи, православные же составляют не более трети всего населения. В Речице две православные церкви: новая Успенская и более древняя Николаевская, затем есть костел и несколько еврейских молитвенных домов. На возвышенностях Речицы ко времени прихода «Головачева» со святыми мощами преподобной Евфросинии собралось св. 15.000 окрестных жителей. Некоторые паломники целыми семьями ждали приближения святых мощей еще с вечера и всю ночь до самого утра бодрствовали. Ровно в 9 часов 25 апреля «Головачев» подходит к речицкой пристани…”. Тут на них чекав єпископ мінський і туровський Михаїл з духовенством, представники світської влади. Були при­сутні тут представник від Свято-Кирилівського православного братства у Мозирі, учні п’яти міських гімназій. Архімандрит вітебського Свято-Троїць­кого Маркова монастиря Пантелеймон (Рожновський)*, що стояв на носі па­роплава, осінив хрестом народ і вигукнув: “Христос воскрес!”, на що люди радісним “Воістину воскрес!”. Єпископ Михаїл прибув на борт пароплава, потім мощі були урочисто винесені на берег, перенесені до Успенської церкви. Все було зроблено у зразковому порядку, причому самі селяни влаштували жи­вий ланцюг, щоб не було тісняви. Відбулася Літургія, яку здійснював влади­ка Михаїл. На хорах під керівництвом В. І. Кашина співав архієрейський хор та хор учениць Мінського жіночого духовного училища. Після Літургії і молебня, які закінчились о 14-й годині єпископ Михаїл виголосив проповідь, у котрій зокрема зробив огляд історії Білорусії і наголосив на тому, що “спасла тогда Белоруссию только вера православная”. Потім єпископ став на коліна і закінчив проповідь словами: “А ты, преподобная мати, поборай нам пред престолом Царя Небесного и будь ангелом-хранителем родной своей Бело­руссии”. Ця промова вразила присутніх, які стали потім прикладатися до святих мощів.

Увечері, о 18-ій годині відбулося ще одне богослужіння (всеношна), уже під відкритим небом. З інших джерел відомо, що після всеношної о. Михайло Митроцький виголосив прекрасну проповідь про роль св. Єфросинії, мощі якої зміцнять православну віру в Білорусії. Після всеношної народ не розійшовся по домівках, люди всю ніч стояли коло Успенського собору (деякі з них не їли дві доби!), щоб прикластися до святих мощів. З ініціативи Мінського право­славного братства Святого Хреста (голова С. А. Некрасов) було роздано понад 10 тис. листівок “На страже родной земли”, але їх не вистачило бажаючим. Тоді священик Є(вген?) Ландишев і книготорговець Петров розда­ли багато видань В. М. Скворцова та іншої місіонерської літератури.

26 квітня о 10-й ранку відбулась Літургія. Були виголошені проповіді свя­щеників Н.Меліоровим, Севбо і Лотоцьким (про це, а також про визначну роль в урочистостях в Речиці місцевого благочинного о. К. Бірюкевича, о. Н. Можаровського та речицького протоієрея о. І. Рибцевича, відомо з іншого дже­рела). Після архієрейської літургії та молебня рака з мощами святої були урочисто перенесені на пароплав. На шляху до пристані маленькі діти, вдяг­нені у білі плаття, кидали зілля та квіти. Вихованками Мінського жіночого духовного училища були подаровані були покладені розшиті золотом та пер­лами власноруч виготовлені воздухи (покровці). О 16-й годині “Головачев” залишив Речицю, а багатотисячний хресний хід повернувся з берега Дніпра до собору.

Під 27 квітня автор твору відзначив зміну характеру Дніпра. Ріка стала вже вужчою, “села стоят уже не над самым Днепром, а удаляются вглубь”, населення виразно поменшало. О 12-й годині автор зробив останній запис про те, що курс пароплава лежить на Жлобин і тут його рукопис урвався. Відомо із згаданих вище записок іншого паломника про зустріч св. мощів селянами с. Унориці, фабричної слободи Берегової, а потім через кожні 5-6 верст групи віруючих з різних сіл, як от с. Чорне Рогачівського повіту, великодневими піснеспівами вітали святі мощі.

Потім мощі побували у Стрішині, Жлобині, Рогачові, Старому Бихові, Могилеві та Орші, після чого їх суходолом перевезли до Полоцька, де вони перебувають і досі…

Речиця і Лоїв стали першими білоруськими містами на шляху мощів св. Єфросинії, а жителі цих міст гідно їх зустріло. Перебування святих мощів у Речиці стало важливою подією не тільки в історії міста, а мало велике зна­чення для всього православного світу.

* Пантелеймон (Рожновський) у 1913 р. був висвячений на єпископа Двинського, віка­рія Полоцької єпархії. У 1941-1944 рр. був предстоятелем білоруської Православної Церкви з титулом “митрополит Минский і всея Белоруссии”. Помер в еміграції.

Примітки:

1. Арлоў У. Еўфрасіння Полацкая. — Мінск, 1992. — С. 164-165. Детальніше описав ці події один з членів ескорту св. мощів на пароплаві “Головачев”. Див.: Преподобная Евфросиния игумения Полоцкая. Житие и акафист. — Минск, 2000. — С. 50-59.
2. Арлоў У. Еуфрасіння Полацкая. — Мінск, 2000. — 271 с.; Гарошка Л. Святая Еуфрасіння-Прадслава, патронка Беларусі. — Мінск, 1996; Мельников А. А. Путь непеча­лен: Исторические свидетельства о святости Белой Руси. — Минск, 1992; Преподобная Ефросиния Полоцкая. — Минск, 1997; Голубинский Е. История канонизации святых в русской Церкви. — М., 1998.
3. НБ. — ІР. — № Ф. 160. — № 456.

Аўтар: І.Ю. Тарасенко
Крыніца: Юрій Мицик. Albaruthenica. Студії з історії Білорусі. . – Київ, 2009. – 364 с. (Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України; Національний університет “Києво-Могилянська Академія”; Український центр досліджень з історії Білорусі). С. 341-344.