Лоєвське староство у 1585 – середині ХVII ст.

0
142
Лоєвське староство у 1585 – середині ХVII ст.

У 1471  р. було утворене Київське воєводство, до складу якого належала Любецька волость. Таким чином, було започатковане утворення Любецької околиці – території, яка знаходилась по обом сторонам Дніпра, але передусім, – у північно-східній частині Лівобережної України.  За Люблінською унією 1569 р. ця територія увійшла до складу Королівства Польського, тоді ж Любецький замок стає центром староства, лише у 1585 р. з Любецького староства виділилося нове Лоєвське.

Утворенню окремої Лоєвської волості посприяла активна діяльність київського каштеляна та любецького старости П.Сапєгі (1559-1580 рр.), чиєю справою стало будiвництво Лоєвської фортецi. За даними О.Яблоновського, Лоєв (Лоєва Гора) став містечком ще до 1580 р. Якщо у 1571 р. Лоєв мав лише 3 дими, то у 1579 р. – вже 20 [1, s.75-76, 521]. Необхiднiсть будiвництва була пов’язана з iснуванням поблизу Лоєвої гори одного з двох бродiв через Дніпро (другий знаходився неподалік Любеча). Якщо Любеч був розташований на лiвому березi, то Лоєв – на правому, навпроти гирла Сожу [1, s.666]. Лоєвська фортеця була збудована дуже вчасно, бо у 1581 р. білгородські татари рушили на Велике князівство Литовське саме лоєвський брід [2, с.124].

Після смерті П.Сапєги любецьким старостою став Андрій Іванович Вишневецький (волинський каштелян (1568-1572), брацлавський староста (1572-1576), волинський воєвода (1576-1583), любецький староста (1580-1583)) Зауважимо, що Н.Яковенко помилково вказує на  початок старостування А.Вишневецького у 1584 р., адже він помер 12 листопада 1583 р. [3, с. 117, 300, 301; 4, арк. 2 зв.-3]. Королівське пожалування на цю посаду А.Вишневецький отримав 16 листопада 1580 р. у Вільно [5, арк. 260 зв. – 261]. Наступного дня був виданий лист короля “до всех обивателей староства Любецкого…аби мели князя Андрея Вишневецкого за правдивого старосту Любецкого” [5, арк.261].

12 листопада 1583 р. Любецьке староство “по смерти вельможного князя Андрея Вишневецкого” було надане “до живота” київському каштеляну Михайлу   Вишневецькому  [4, арк. 2 зв.-3].  Після  смерті  князя  Михайла,  11 лютого 1585 р. любецьким та лоєвським старостою був призначений “до живота” князь Олександр Вишневецький (займав цю посаду у 1585-1594 рр.). Він став першим, хто обійняв обидві старостинські уряди – у старостві Любецькому та “новому… Лоєгорському” [4, арк.4-5]. Таким чином, 1585 р. від Любецького староства було відокремлено Лоєвське (хоча, як правило, староста та підстароста на Любеч та Лоєв призначався один). Як цілком самодостатня адміністративно-територіальна одиниця Лоєвське староство згадувалось лише у люстрації 1629 р. [6, с.242].

Серед земельних пожалувань київського каштеляна, любецького та лоєвського старости О.Вишневецького служебній (зобов‘язаній „службами” – певним комплексом обов‘язків перед господарською адміністрацією), згадаємо “уступление” ґрунту (до 1594 р.), на яке у 1595 р. посилався власник Пушкарівського ґрунту в Лоєві Григорій Силич [7, арк.134-134 зв.]. Того ж таки року, Г.Силич отримав привілей Сигізмунда ІІІ із затвердженням шляхетства та  володінь “уступлених” любецьким старостою О.Вишневецьким – с.Ковпиничі (урочище Солоні Ями), сіножать над Дніпром, де “проживали люди прозываемые Ковпыничи” (біля Колодовиць) та Пушкарівський “плац” у Лоєві [8, s. 94; 9, арк.189].

О.Вишневецький займав старостинський уряд до своєї смерті у 1594 р. [3, с.117, 301]. О.Лазаревський та Ю.Виноградський помилково зазначали, що у 1591 р. “намісником воєводства чернігівського, перяславського, лоєвського та любецького (староств. – І.К.)” був Ян (Іван) Комаровський [10, с.121; 11, с.141]. Але Іван Комаровський, вочевидь, був не польським, а московським урядником. Згадаємо, що Чернігів та Перяславль належали до Московщини, а „заняття” І. Комаровським урядів у Любечі та Лоєві було суто формальним.

В останній чверті ХVI ст. змінилися кордони Любецької округи. Натоді Любецьке староство складалась з Любецької, Лоєвської та Брагінської волостей (остання у 1564 р. відійшла до Мозирського повіту, але 1569 р. знову була приєднана до Любеча). У 1581 р. половина Брагіна згадувалась як приватне володіння, друга половина належала до Любецького староства. У Брагіні налічувались 32 дими, 13 ремісників, 1 священик та 21 осада “загродової” (убогої чи ”лезної”) шляхти. Загальна кількість населення у місті становила 402 чоловіки [12, s. 26, 76].

Не можна погодитись з О.Яблоновським, який вважав, що у 1571 р. більша частина населених пунктів Любецького староства була розташована на правому березі Дніпра (у Лоєвській та Брагінський волостях). Історик локалізовував на правому березі 13 “замкових” сіл та 63 боярські осади. На Лівобережжі, на думку дослідника, розміщувались лише “замкові” с.Позняковичі та с.Лопатні й декілька боярських осад [1, 521; 13, s. 18-19; 14, с.93]. Насправді, на правому березі знаходилось лише п’ять сіл, включаючи згадане О.Яблоновським с.Позняковичі, та дев’ять боярських ґрунтів. Відповідно, абсолютна більшість боярських земель і замкових сіл Любецької волості розміщувалась на лівому березі Дніпра.

          Після смерті Олександра Вишневецького любецьким та лоєвським старостою став Войтех  Хотимський.  За  привiлеєм  Сиґізмунда ІІІ,  наданим  10 липня 1594 р. у Стокгольмі, це пожалування надавалось “до ласки” за заслуги перед короною: ”з небезпеченством здоровья и утратами маетностей своее показовал и на сесъ час показовать не переставаеть, на сесъ час тые староства наши Любецкие и Лоегорское зо всеми их пожитками и доходами” [15, с.266-267]. У 1596 р. “інстигатор справ поборових” Філон Котельницький та любецький і лоєвський староста В. Хотимський розглядали справу любецьких міщан “про несплату податків з міст Любеча та Лоєва” і зажадали, аби вони представили королівські привілеї. Відомо, що  старостинський уряд В.Хотимський займав  до  1611 р. [16, s.92].

На початку ХVII ст. (за матеріалами Інвентарю 1606 р.) у Лоєві нараховувалось 186 будинків, а до замку “тяжіли” 8 сіл (12 служб) [1, s.521]. У порівнянні з 1571 р. чисельність населення зросла з 1162 до 1800 чоловік, причому шляхетська та боярська верстви у 1571 р. становили майже половину населення міста (500 чоловік), а у 1606 р. лише близько третини (570). У Любечі натоді нараховувалось 502 будинки (разом з передмістям), а до замку належали 15 сіл (31 служба) [1, s.521; 13, s.32-33; 17, с.130].

На зламі ХVІ-ХVII ст. на порядку денному знову постало питання про повернення Речі Посполитій Чернігово-Сіверських земель, які з 1500 р. залишались у складі Московської держави, хоча, на думку Ю.Виноградського, уже наприкінці ХVI ст. приналежність Чернігівщини до Московщини була суто номінальною, реально ця територія належала Литві [11, с.133]. Можливо, саме тому вже на початку війни за ці території, у 1609-1611 рр. на Чернігівщині було встановлено владу Речі Посполитої. З початку ХVII ст. місцева шляхта брала активну участь у військових виправах, зокрема, у походi 1605 р. Лжедмiтрiя на Москву та у війні з Московщиною 1609-1618 рр. Шляхта Любецької околиці, зокрема, шляхтичі Бакуринські та зем’яни Піроцькі, перебувала у війську пiд час облоги Смоленська влітку – восени 1609 р. (“в обозе нашем под Смоленском”). Цікаво, що саме тут Микола Батуринський придбав у Піроцьких с.Ріпки, які формально знаходились на московській території [18, с.5-6].

Питання майбутнього устрою краю порушувалось на сеймах 1611 та 1613 рр., причому Чернігівщина мала бути повернута до складу Великого князівства Литовського (до реалізації цього плану справа так і не дійшла). Деулінське перемир’я 11 грудня 1618 р. юридично закріпило Чернігово-Сіверщину за Річчю Посполитою, а у квітні 1619 р. Сиґізмунд ІІІ призначив свого сина Владислава тимчасовим адміністратором Чернігово-Сіверщини [19, c.113-114].

1612 р. любецьким та лоєвським старостою став Микола Струсь. За даними Н.Яковенко, М.Струсь займав уряд любецького старости до 1616 р., за іншими джерелами він згадувався як староста 13 червня 1619 р. Відомо, що у 1612-1613 рр. Любецький замок та його околиця постраждали від нападів московського війська: “добра наші (королівські)… Любеч, утримання… Миколи Струся з Коморова… від Москви попалене та спустошене”. Королівська влада направила до Любеча “комісарів”, які мали  з‘ясувати втрати та маштаби руйнувань [3, 217; 20, s.92; 21, арк.22-23]. 

Люстрація 1622 р. нараховувала 19 “замкових” населених пунктів у Любецькому старостві. Лоєвське староство складалась з 9 сіл (Див.«Таблицю»). Як бачимо, кількість замкових сіл дещо зменшилась у  порівнянні  з  1616 р. Відповідно, кількість зем’янських та боярських земель-служб, незважаючи на чергову руйнацію Любецької околиці московським військом, дещо збільшилась (на дві служби). Зокрема, люстрація 1622 р. згадувала “знищені та спустошені” московським військом правобережні с.Малезін та с.Осейки – володіння шляхтичів Розсудевських [8, s.127; 9, арк.228]. Матеріали люстрації Любецького та Лоєвського староств 1628-1629 рр. свідчать про подальший процес відбудови околиці. Любецьке та боярство на той час виставляло уже більшу кількість кіннотників: “любецьких бояр… 28 коней” [12, s.86; 22,  арк.55-68].

«Таблиця»

Замкові (старостинські) села Любецької околиці (за матеріалами люстрацій)

 

1571 р.

 

1616 р.

 

1622 р.

 

1629 р.

 

1636 р.

Любецьке староство
Деряжичі Деряжичі Деряжичі Деряжичі Деряжичі
Хрековичі Хековичі Хрековичі Хрековичі Хрековичі
Грабів Грабів Грабів Грабів
Лопатні Лопатні Лопатні Лопатні Лопатні
Глушеч Глушеч Глушеч Глушеч Глушеч
Буянки Буянки Бивалки Буянки
Бедзів Більдухи Бельджичі Бельджичі Бельджичі
  В‘яле В‘яле В’яле В‘яле
Жиличі Жиличі Жиличі Жиличі
Новоселки Новоселки Новоселки Новоселки
Ясировичі Осоровичі Осоровичі Осоровичі Ошевровичі
Пієрка Пієрка Пієрка Пієрка Пієрка
Круки Круки Круки Круки
Шовичі Савичі Савичі Савичі Савичі
Хрушно Хрушно Хрушно Хрушно Хрушно
Мальчин Мальчин Малезин Мальвин
Губичі Губичі Губичі Убіч
Кошони (?)* Кліковичі* Кліковичі*
Згляч*
 

Лоєвське староство

Лоєв Лоєва гора Лоєва гора Лоєва гора Лоєв
Сакевичі Ясковичі Ісаков Ісакевичі Ісаковичі
Позняковичі Позноховичі Познопали Познопали Позноховичі
Поповичі Поповичі Попове Поповичі
Мохов Мохов Мохов
Ізбинь Ізбинь Ізбинь Ізбинь
Абакуми Абакуми Абакуми Абакуми
Каменка Каменецьке Каменецьке Каменське
Старий Лоєв Старий Лоєв Старий Лоєв Старий Лоєв
Левча Йолча
Берешки
Осейки
Селець  
Боярове

* – села які не локалізуються

У 1632 р. за королювання Владислава IV розпочалася чергова вiйна з Московською державою. Війська боярина М.Шеїна “воювали… литовские городы” Батурин, Ромни, Борзну та Мену. Того ж таки року було взято в облогу Чернiгiв [23, с.105; 24, s.492]. Поляновський мир 1634 р. закріпив територію Чернігово-Сіверщини у складі Речі Посполитої. Незабаром Московська держава певним чином компенсувала втрату Чернігово-Сіверщини: 1646 р. Москвi були повернутi Трубчевськ з навколишнiми землями, якi раніше належали Великому князiвству Литовському. Щоб уникнути внутрішнього конфлiкту з Литвою, Варшавський сейм 1646 р. ухвалив iнкорпорацію Любецького та Лоєвського староств до Стародубського повіту Смоленського воєводства Великого князiвства Литовського [25, с.291; 26, с.145].

У середині ХVII ст. дрібна шляхта Любецького та Лоєвського староств взяла активну участь у Національній революції українського народу. Передусім, це було зумовлене протистоянням з магнатською родиною Калиновських, представники якої з 1632 до 1652 рр. (з 1649 р. – номінально) посідали старостинський уряд Любецького замку. Уже у серпні 1648 р. козаки оволоділи Лоєвом, другим після Любеча містом Любецької околиці, а незабаром і самим Любечем [27, с.9-12; 28, с.17; 29, с.3-11]. У вересні 1648 р. козаки активно “фортифікували Речицю, Чернігів, Мозир та інші замки” [30, с.12]. Сучасні дослідники визнають, що на українсько-білоруському порубіжжі процес “покозачення” відбувався дуже швидко [31, с.8-11; 32, с.205]. Перш за все, повстанцi намагались розправитися зi своїми безпосередніми кривдниками – старостами.

Лоєв, друге за значенням місто Любецької околиці, після 1656 р. залишилось у складі Великого князівства Литовського і увійшло до Речицького повіту Мінського воєводства [26, с.145]. Після утворення нової адміністративної системи Гетьманської держави Любецьке староство виявилось розподіленим мiж кількома сотнями Чернiгiвського полку.

Таким чином, Лоєвське староство виділилося з Любецького 1585 р., цьому посприяла активна діяльність любецького старости П.Сапєгі, який між 1571 та 1579 рр. збудував Лоєвську фортецю, що було обумовлене стратегічним розташуванням міста на московсько-литовському прикордонні та шляху вторгнення орд кримських татар на Київщину.

Першим старостою, який зайняв одночасно посади любецького та лоєвського старости, став 1585 р. О.Вишневецький. Цікаво, що і у подальшому любецьке та лоєвське старостування не розділялося. Як самодостатня адміністративно-територіальна одиниця Лоєвське староство згадувалось лише у люстрації 1629 р., а вже у люстраційних матеріалах 1636 р. Лоєвщина описувалась як складова Любецької околиці. Наслідком повернення у 1646 р. Москвi Трубчевська стала інкорпорація Любецького та Ловського староств до складу Великого князівства Литовського. Але і цей акт вочевидь був суто формальним, адже любецьким старостою у цей час залишався чернігівський воєвода (1635-1652 рр.) Мартин Калиновський.


Джерела та література

  1. Jablonowski A. Polska XVI wieky pod wzyledem Geograficzno-statystycznym. Tom XI. Ziemie Ruskie. Ukraina (Kijow-Braclaw). Dlas III / Zrodla dziejowe. – T.ХХII. – Warszawa: Sklad glowny w ksiegarni Gebethnera i Wolffa, 1897. – 668 s.
  2. Леп’явко С. Українське козацтво у міжнародних відносинах (1561-1591). – Чернігів: Сіверянська думка, 1999. – 216 с.
  3. Яковенко Н.М. Українська шляхта з кінця ХІV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). –К.: Наукова думка, 1993. – 416 с.
  4. Центральний державний історичний архів України у м. Києві (далі. – ЦДІАК України), КМФ.-36, Оп.1, Спр.197, Волинська метрика. Книга РМ 8 (1583-1585, 1588-1593, 1595-1598, 1600, 1601, 1603 рр.), 147Арк.
  5. ЦДІАК України, КМФ.-36, Оп.1, Спр.216, Волинська метрика. Книга РМ 5 (1576-1586, 1588 рр.), 384Арк.
  6. Майборода Р. Люстрації королівщин українських земель ХVІ-ХVІІІ ст. Матеріали до реєстру рукописних та друкованих текстів // Науково-довідникові видання з історії України. Випуск 49. – К.: НАН України, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського, 1999. – 314с.
  7. ЦДІАК України, КМФ.-36, Оп.1, Спр.200, Волинська метрика. Книга РМ 11 (1588-1589, 1591-1597 рр.), 167Арк.
  8. Lustracyа Dobr Krola Jmci w wojewodztwach trzech: Podolskiem, Braclawskiem, Kijowskiem lezacych // Jablonowski А. Lustracyu Krolewszczyzn ziem Ruskich: Wolynia, Podola i Ukrainy z pierwszej polowy XVII wieku / Zrodla dziejowe. – Т.V. – Warszawa: Druk Jana Cetty (Senatorska, №28), 1877. – S.1-226.
  9. ЦДІАК України, КМФ-15, Оп.1, Спр.303, Документы из архивов Польской Народной Республики, 497Арк.
  10. Лазаревский А.Л. Обозрение Румянцевской описи Малороссии. Вып.1. – Чернигов: Губернская типография, 1866. – 390с.
  11. Виноградський Ю. До історії колонізації середньої Чернігівщини. ІV. Литовська зверхність. Московське урядування (рр. 1356-1503-1618) // Історико-географічний збірник / Видає комісія для складання Історико-географічного словника України). – Т.ІV. / За редакцією М.Грушевського. – К.: Друкарня Всеукр. Академії наук, 1931. – С.127-143
  12. Jablonowski A. Polska XVI wieky pod wzyledem Geograficzno-statystycznym // Tom IX. Ziemie Ruskie. Ukraina (Kijow-Braclaw). Dlas I-szy / Zrodla dziejowe. – T.ХХ. –Warszawa: Sklad glowny w ksiegarni Gebethnera i Wolffa, 1894. – 289s.+185s.+ХХХІs.
  13. Jablonowskі A.W. Pіsma. Т.ІІІ. Ukraina. – Warszawa: Sklad glowny w ksiegarni E.Wende i S-ka, 1911. – 368s.
  14. Яблоновский А. Левобережная Украина в XV-XVIІ ст. Очерк колонизации // Киевская старина. – 1896. – №LIII. – Апрель. – С.85-101.
  15. Акты об украинной администрации // Архив Юго-Западной России. – К., 1907. –Ч.VIII. –Т.V. – ІІІс.+560с.
  16. Jablonowski A. Wyciagi z summaryuza aktow trybynalskich dla wojewodztwa Kijowskiego / Polska XVI wieky pod wzyledem Geograficzno-statystycznym. – Tom X. Ziemie Ruskie. Ukraina (Kijow-Braclaw). Dlas II-gi / Zrodla dziejowe. – T.ХХI. –Warszawa: Sklad glowny w ksiegarni Gebethnera i Wolffa, 1894. – S. 3-382.
  17. Клепатский П.Г. Очерки по истории Киевской земли. – Т.1. Литовский период. –Одесса: Издательство “Техник”, 1912. – ХLIIIс.+599с.
  18. Лучицкий И.В. Материалы для истории землевладения в Черниговщине и Северщине (1603-1645) // Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца. – 1901. – Кн.ХV. – Вып.I. – Отд.III. – С.3-15.
  19. Кулаковський П. Земські урядники Чернігово-Сіверщини у 1621-1648 роках // Центральна і Східна Європа в ХV-XVIII століттях: питання соціально-економічної та політичної історії. До 100-річчя від дня народження професора Дмитра Похилевича. – Львів: Львівський національний університет ім. Івана Франка, 1998. – С.113-130.
  20. Volumina Legum. Prredruk praw staraniem XX. Pyarow w Warszawie, od roky 1732 do roky 1782 wydaneqo. T.III. – Petersburq: nakladem i drukiem Jozatata Onruzki, 1859. – 472s.+ XVs.
  21. ЦДІАК України, КМФ.-36, Оп.1, Спр.209, Волинська метрика. Книга РМ 23 (1616-1626 рр.), 474Арк.
  22. Люстрація Любецького та Лоєвського староств (1629 р.) // ЦДІАК України, КМФ.-15, Оп.1, Спр.39, Документы из архивов Польской Народной Республики (1629 р.), Арк.29-74.
  23. Лазаревский А.Л. Очерки, заметки и документи по истории Малороссии. – Т.1. – К.: типография университета Св.Владимира, 1892. – 146с.
  24. Grabski A., Nadolski A., Nowak T. Zarys dziejow wojskowosci polskiej do roky 1864. –Warszawa: Panstwowe wydawnictwo naukowe, 1965. – T.1. – 503s.
  25. Василенко Н.П. Правне положення Чернігівщини за польської доби // Чернігів і Північне Лівобережжя. Огляди, розвідки, матеріяли / Під редакцією М.Грушевського. – К.: Державне видавництво України, 1928. – С.290-300.
  26. Крикун М. Адміністративно-територіальний устрій Правобережної України в ХV-ХVIII ст. Кордони воєводств у світлі джерел. –К.: Інститут української археографії АН України, 1993. – 184с.
  27. Кондратьєв І.В., Кривошея В.В. Нариси історії Чернігівщини періоду козацтва: Любеч. –К.: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, 1999. –109с.
  28. Мицик Ю. З нових документів про національно-визвольну війну українського народу (1648-1658 рр.) на Сіверщині. Частина 2 // Сіверянський літопис. – 1998. – №6. – С.16-26.
  29. Коваленко О. Мартин Небаба: людина з легенди // Сіверянський літопис. – 1998. – №6. – С.3-11.
  30. Мицик Ю. З документів польських архівів до історії Сіверщини ХVII – XVIII ст. // Сіверянський літопис. – 2003. – №5-6. – С.10-26.
  31. В‘ялов П.І., Кривошея В.В. Шляхетсько-козацькі роди та їх доля. – К.: ІПіЕД НАНУ, 1999. – 83с.
  32. Яковенко Н. Нарис історії України з найдавніших часів до кінця ХVIII століття. – К.: Генеза, 1997. – 312с.


Аўтар:
І.В. Кондратьєв
Крыніца:
Лоєвське староство у 1585 – середині ХVII ст. // Пятыя міжнародныя Доýнараýскія читанні. – Гомель, 2005. – С.195-204.