Лоєвське староство наприкінці XVI — першій половині XVII ст.

0
245
Рис. 1. Лоєвське староство за матеріалами королівських люстрацій першої половини XVII ст.
Рис. 1. Лоєвське староство за матеріалами королівських люстрацій першої половини XVII ст.

За Люблінською унією 1569 р. територія Київського воєводства, до складу якого входило Любецьке староство, увійшла до складу Королівства Польського. У 1585 р. від Любецького староства було відокремлено Лоєвське, хоча воно і залишалося сателітним, а староста на Любеч та Лоєв призначався лише один. Першим старостою, хто обійняв обидві старостинські уряди — у старостві Любецькому та «новому… Лоєгорському», був О. Вишневецький [1, арк. 2 зв. — 5]. У 1571 р. пройшла перша королівська ревізія Любецького староства, а вже у першій половині XVII ст. Любецьке та Лоєвське староства ревізувалися регулярно [2]. Матеріали королівських люстрацій дозволяють нам зробити спробу провести умовний кордон між Любецьким та Лоєвським староствами (див. рис. 1). Під час проведення королівської ревізії 1571 р. [3, S. 30] Любецьке староство нараховувало 16 замкових сіл (локалізації не піддається лише с. Кошони), з яких чотири (Лоєв, Мохов, Ісаковичі та Позноховичі) у 1685 р. увійшли до складу Лоєвського староства. У матеріалах ревізії 1615-1616 рр. згадано 17 замкових сіл Любецького замку та 8 — Лоєвського. З восьми лоєвських сіл лише села Абакуми, Каменка та Позноховичі знаходились на Лівобережжі, інші — на правому березі Дніпра. Серед службових сіл Любецького староства — на лівому березі були Губичі, Більдухи, Новоселки, Лопатні та Грабів, а 12 сіл — на території сучасної Гомельської області. Люстрація 1622 р. нараховувала 20 «замкових» населених пунктів у Любецькому старостві (з них 5 — на лівому березі Дніпра, 15 — на правому). Лоєвське староство складалось із 8 сіл (5 на лівому березі, 3 — на правому). У подимній тарифі Київського воєводства 1628 р. згадано 11 сіл (з них 6 приналежних до Любецького староства, 5 — до Лоєвського). Нарешті, у 1636 р. сім сіл було приналежне до Лоєва, 16 — до Любеча (див. рис. 1, табл. 1). Назви більшості згаданих у люстраціях населених пунктів відповідають сучасним назвам, хіба що окрім села Ізбинь. На думку лоєвського історика-краєзнавця М. Анісовця, теперішня назва Ізбині — село Переділка. Своєю новою назвою воно завдячує графам Юдицьким, які наприкінці ХУІІІ ст. стали будувати тут свою заміську садибу та переселили сюди кілька сімей з села Сютки.

Описувались у королівських люстраціях також і боярські та зем’янські землі. На жаль, але ці осади ніяк не розділялися люстраторами окремо на Любецькі та Лоєвські, та описувалися разом. За нашими підрахунками, з більш ніж 60 боярських земель та островів лише 9 (зокрема, це Котченська, Заостровська, Пісочна (Пясочинська) землі, Меховщизна, Бивалковщина, Бельдянщина) знаходились на Правобережжі, інші — на лівому березі Дніпра.

Таблиця 1

Замкові села Лоєвського староства (за матеріалами королівських люстрацій):

Назва 1571 1615-1616 1622 1628 1636
  Любецьке староство Лоєвське староство
Лоєв Loiow  
Ізбинь   Izbin Izbin Izbince Izbina
Мохов Mochowo Mochow Mochow Mochow  
Старий Лоєв   Lojow stary Stary Lojow   Lojow stary
Ісаковичі Sakowicze Isakowicze Isakow   Izakowiec
Поповичі   Ророwczy Popowe Ророwсе Popowice
Абакуми   Abakumy Abakumy   Abakuni
Позноховичі Poznikowicze Poznochowicze Poznopaly Poznochowicze Poznohowiec
Каменське (Каменка)   Kamienskich Kamienskie Kamienska Kamiensko

У 1632 р. за королювання Владислава ІУ розпочалася чергова війна з Московською державою. Поляновський мирний договір 1634 р. закріпив територію Чернігово-Сіверщини у складі Речі Посполитої. Незабаром Московська держава певним чином компенсувала втрату Чернігово-Сіверщини: 1646 р. Москві був повернутий Трубчевськ з навколишніми землями, які раніше належали Великому князівству Литовському. Щоб уникнути внутрішнього конфлікту з Литвою, Варшавський сейм 1646 р. ухвалив інкорпорацію Любецького та Лоєвського староств до Стародубського повіту Смоленського воєводства Великого князівства Литовського [4, с.291; 5, с.145].

У середині XVII ст. дрібна шляхта Любецького та Лоєвського староств взяла активну участь у Національній революції українського народу. Уже у серпні 1648 р. козаки оволоділи Лоєвом, другим після Любеча містом Любецької околиці, а незабаром і самим Любечем [6, с. 9-12; 7, с. 17]. У 1648 р. були створені Любецька та Лоєвська сотні, але незабаром Любеч був захоплений литовською армією і до 1654 р. був її опорною базою на Лівобережжі. Лоєв — друге за значенням місто Любецької околиці, яке після 1656 р. залишилось у складі Великого князівства Литовського і увійшло до Речицького повіту Мінського воєводства, а після утворення нової адміністративної системи Гетьманської держави Любецьке староство, у свою чергу, виявилось розподіленим між кількома сотнями Чернігівського полку.

Джерела та література:

  1. Центральний державний історичний архів України у м. Київ, КМФ. 36, оп. 1, спр. 197. Волинська метрика. Книга РМ 8 (1583-1585, 1588-1593, 1595-1598, 1600, 1601, 1603 рр.), 147 Арк.
  2. Кондратьєв І. В. Спроба локалізації кордонів Любецького та Лоєвського ста­роств у XVI — першій половині XVII ст. // «Беларусь і суседзі: гістарычныя шляхі, узаемадзеянне і ўзаемаўплывы»: зборнік навуковых артыкулаў. — Го­мель, 2010. — С. 29-36.
  3. Jablonowski A. Polska XVI wieky pod wzyledem Geograficzno-statystycznym / Zrodla dziejowe. T. ХХ. — Warszawa, 1894.
  4. Василенко Н.П. Правне положення Чернігівщини за польської доби // Чернігів і Північне Лівобережжя. Огляди, розвідки, матеріали. — Київ, 1928.
  5. Крикун М. Адміністративно-територіальний устрій Правобережної України в XV-XVIII ст. Кордони воєводств у світлі джерел. — Київ, 1993.
  6. Кондратьєв І.В., Кривошея В.В. Нариси історії Чернігівщини періоду коза­цтва: Любеч. — Київ, 1999.
  7. Мицик Ю. З нових документів про національно-визвольну війну українського народу (1648-1658 рр.) на Сіверщині. Частина 2 // Сіверянський літопис. — 1998. — № 6. — С. 16-26.


Аўтар:
І.В. Кондратьєв
Крыніца: Днепровский паром. 2017 г. Международных историко-краеведческих чтений «Днепровский паром» (8-9 августа 2017 г., г. Лоев). Ст. 70-73.