Лоєвське староство наприкінці XVI — першій половині XVII ст.

За Люблінською унією 1569 р. територія Київського воєводства, до складу якого входило Любецьке староство, увійшла до складу Королівства Польського. У 1585 р. від Любецького староства було відокремлено Лоєвське, хоча воно і залишалося сателітним, а староста на Любеч та Лоєв призначався лише один. Першим старостою, хто обійняв обидві старостинські уряди — у старостві Любецькому та «новому… Лоєгорському», був О. Вишневецький [1, арк. 2 зв. — 5]. У 1571 р. пройшла перша королівська ревізія Любецького староства, а вже у першій половині XVII ст. Любецьке та Лоєвське староства ревізувалися регулярно [2]. Матеріали королівських люстрацій дозволяють нам зробити спробу провести умовний кордон між Любецьким та Лоєвським староствами (див. рис. 1). Під час проведення королівської ревізії 1571 р. [3, S. 30] Любецьке староство нараховувало 16 замкових сіл (локалізації не піддається лише с. Кошони), з яких чотири (Лоєв, Мохов, Ісаковичі та Позноховичі) у 1685 р. увійшли до складу Лоєвського староства. У матеріалах ревізії 1615-1616 рр. згадано 17 замкових сіл Любецького замку та 8 — Лоєвського. З восьми лоєвських сіл лише села Абакуми, Каменка та Позноховичі знаходились на Лівобережжі, інші — на правому березі Дніпра. Серед службових сіл Любецького староства — на лівому березі були Губичі, Більдухи, Новоселки, Лопатні та Грабів, а 12 сіл — на території сучасної Гомельської області. Люстрація 1622 р. нараховувала 20 «замкових» населених пунктів у Любецькому старостві (з них 5 — на лівому березі Дніпра, 15 — на правому). Лоєвське староство складалось із 8 сіл (5 на лівому березі, 3 — на правому). У подимній тарифі Київського воєводства 1628 р. згадано 11 сіл (з них 6 приналежних до Любецького староства, 5 — до Лоєвського). Нарешті, у 1636 р. сім сіл було приналежне до Лоєва, 16 — до Любеча (див. рис. 1, табл. 1). Назви більшості згаданих у люстраціях населених пунктів відповідають сучасним назвам, хіба що окрім села Ізбинь. На думку лоєвського історика-краєзнавця М. Анісовця, теперішня назва Ізбині — село Переділка. Своєю новою назвою воно завдячує графам Юдицьким, які наприкінці ХУІІІ ст. стали будувати тут свою заміську садибу та переселили сюди кілька сімей з села Сютки.

Описувались у королівських люстраціях також і боярські та зем’янські землі. На жаль, але ці осади ніяк не розділялися люстраторами окремо на Любецькі та Лоєвські, та описувалися разом. За нашими підрахунками, з більш ніж 60 боярських земель та островів лише 9 (зокрема, це Котченська, Заостровська, Пісочна (Пясочинська) землі, Меховщизна, Бивалковщина, Бельдянщина) знаходились на Правобережжі, інші — на лівому березі Дніпра.

Таблиця 1

Замкові села Лоєвського староства (за матеріалами королівських люстрацій):

У 1632 р. за королювання Владислава ІУ розпочалася чергова війна з Московською державою. Поляновський мирний договір 1634 р. закріпив територію Чернігово-Сіверщини у складі Речі Посполитої. Незабаром Московська держава певним чином компенсувала втрату Чернігово-Сіверщини: 1646 р. Москві був повернутий Трубчевськ з навколишніми землями, які раніше належали Великому князівству Литовському. Щоб уникнути внутрішнього конфлікту з Литвою, Варшавський сейм 1646 р. ухвалив інкорпорацію Любецького та Лоєвського староств до Стародубського повіту Смоленського воєводства Великого князівства Литовського [4, с.291; 5, с.145].

У середині XVII ст. дрібна шляхта Любецького та Лоєвського староств взяла активну участь у Національній революції українського народу. Уже у серпні 1648 р. козаки оволоділи Лоєвом, другим після Любеча містом Любецької околиці, а незабаром і самим Любечем [6, с. 9-12; 7, с. 17]. У 1648 р. були створені Любецька та Лоєвська сотні, але незабаром Любеч був захоплений литовською армією і до 1654 р. був її опорною базою на Лівобережжі. Лоєв — друге за значенням місто Любецької околиці, яке після 1656 р. залишилось у складі Великого князівства Литовського і увійшло до Речицького повіту Мінського воєводства, а після утворення нової адміністративної системи Гетьманської держави Любецьке староство, у свою чергу, виявилось розподіленим між кількома сотнями Чернігівського полку.

Джерела та література:

1. Центральний державний історичний архів України у м. Київ, КМФ. 36, оп. 1, спр. 197. Волинська метрика. Книга РМ 8 (1583-1585, 1588-1593, 1595-1598, 1600, 1601, 1603 рр.), 147 Арк.
2. Кондратьєв І. В. Спроба локалізації кордонів Любецького та Лоєвського ста­роств у XVI — першій половині XVII ст. // «Беларусь і суседзі: гістарычныя шляхі, узаемадзеянне і ўзаемаўплывы»: зборнік навуковых артыкулаў. — Го­мель, 2010. — С. 29-36.
3. Jablonowski A. Polska XVI wieky pod wzyledem Geograficzno-statystycznym / Zrodla dziejowe. T. ХХ. — Warszawa, 1894.
4. Василенко Н.П. Правне положення Чернігівщини за польської доби // Чернігів і Північне Лівобережжя. Огляди, розвідки, матеріали. — Київ, 1928.
5. Крикун М. Адміністративно-територіальний устрій Правобережної України в XV-XVIII ст. Кордони воєводств у світлі джерел. — Київ, 1993.
6. Кондратьєв І.В., Кривошея В.В. Нариси історії Чернігівщини періоду коза­цтва: Любеч. — Київ, 1999.
7. Мицик Ю. З нових документів про національно-визвольну війну українського народу (1648-1658 рр.) на Сіверщині. Частина 2 // Сіверянський літопис. — 1998. — № 6. — С. 16-26.

Аўтар: І.В. Кондратьєв
Крыніца: Днепровский паром. 2017 г. Международных историко-краеведческих чтений «Днепровский паром» (8-9 августа 2017 г., г. Лоев). Ст. 70-73.