Архаїчна лексика у перехідній білорусько-українській говірці села Хоробичі Городнянського району Чернігівської області

0
126
Архаїчна лексика у перехідній білорусько-українській говірці села Хоробичі Городнянського району Чернігівської області

Говірка села Хоробичі Городнянського району Чернігівської області є архаїчною діалектною системою українсько-білоруської зони перехідності. Населений пункт найперше згаданий у літописі під 1153 роком. Поблизу Хоробичів, як і біля багатьох інших населених пунктів Чернігівської області, виявлене староруське городище, що свідчить як про древність самого населеного пункту, так і про архаїчність мовних особливостей говірки. Аналіз національного складу населення Хоробичів, як засвідчують дослідження О.Б. Курило [5, с. 1 — 3], дає можливість констатувати, що у селі у 20-х роках минулого століття проживали крім українців переселенці з Росії і Білорусії, що є типовим явищем для Чернігівщини.

Показовою є думка Л. Коць-Григорчук про те, що говори — це “виявлена в мовному просторі діяхронія мови” [4, с. 19, 27]. Питання діалектної системи як цілості, з огляду на опрацювання його у міжнародному контексті, розглядалося П.Ю. Гриценком [3, с. 102107]. К.Д. Глуховцева вперше в українській діалектології показала необхідність розгляду лексичних явищ у їх динаміці [2, с. 29]. Т.В. Назарова зосередила свою увагу на вагомості дослідження проблеми діалектної системи перехідної українсько-білоруської зони [7, с. 20].

Метою нашого дослідження є аналіз функціонування архаїчних одиницьлексичної системи говірки села Хоробичі Городнянського району Чернігівської області. До аналізу залучені матеріали Атласу української мови [1, карта № 9] і аудіозаписи сучасного експедиційного обстеження говірки.

У статті ставимо завдання простежити перехід архаїчної лексики до пасиву, втрату певних компонентів семантичного поля архаїчних лексем у зв’язку зі зникненням побутових реалій. Ці тенденції охопили значний шар побутової лексики, що безперечно пов’язано з історичним розвитком села і змінами у побуті мешканців, їх світосприйнятті.

У діалектній системі с. Хоробичі спостерігаємо стабільне функціонування пласту архаїчної поліської лексики, зокрема тематичної групи ‘назв одягу’. Наприклад, однокоренева назва кажушка ‘короткий чоловічий кожух’ нині у говірці функціонує поряд з лексемою кажух. Слід зазначити, що синонімічного паралелізму між лексемами кажух і давньою назвою кажушка не було. Іншу назву верхнього теплого одягу ч’ем’ерка пам’ятав лише один з найстарших інформаторів. Витіснення лексеми чем’ерка нині з активної лексики є наслідком втрати самої реалії, що вживалась на позначення не звичайного кожуха, а довгої одежини з овечої шкіри з так званими ‘вусами’ — складками ззаду, що згортались до середини. Була втрачена і лексема пац’аганка ‘чоловічий кожух, покритий матерією’; св’іта ‘верхня одежа з домотканого сукна’, чікмен’ ‘свита’. З деякими побутовими реаліями зникли з активного вжитку і відповідні назви: учкур ‘шнурок для підтримки штанів’, косн’і ‘плетене взуття’; пастали ‘взуття, плетене з мотузок’. Найстарша жителька с. Хоробичі згадала таку забуту вже лексему як м’ерка — назву дерев’яної коробки, яку використовували у господарстві, яка нині вже відсутня в активному вжитку. Інші приклади: лат ’анка ‘вив’язане з латок рядно’; трапк’і ‘самопрядені нитки’, хлопчик ‘пристрій для мотання ниток з клубка на цівки’; запатил’н’ік ‘кріплення під косою і ручкою коси’, гумно ‘місце для обмолоту зерна’, повчепка ‘прив’язана до колиски мотузка, за допомогою якої гойдають колиску’. Специфічну назву для ‘дерев’яного дрюка для підтримки стріхи’ згадала лише одна з найстарших інформаторок у фонетичному варіанті чепйолка. До пасиву перейшло лише значення, пов’язане зі зниклою реалією, натомість лексема функціонує з більш широкою семантикою: ‘дерев’яна палиця, яку використовують у господарстві, зокрема і для підтримки сіна на скирдах’. Назви їжі і кухонного начиння: макотра, лохан’а ‘миски для їжі’, джигир’іца ‘страва на узварі з додаванням пшона’. Лексема рйажка перебуває нині у пасиві. Семантичних паралелей між лексемами д’ежка і рйажка не спостерігаємо. Д’ежкойу з давніх часів називають ‘високу дерев’яну посудину’, а рйажкойу — ‘посудину висотою у півдіжки’, різнилися вони і за своїм призначенням: р’ажка мала прив’язану ручку — мотузку, і у ній виносили їсти свиням. Для називання посуду хатнього вжитку характерною є назва куушин або гладишка, але ці назви протягом розглянутого періоду не були синонімами, вони і нині називають різні за формою і розміром посудини. Іншу семантику має і лексема глечик. Вона позначає посудину, основною відмінністю якої від двох попередніх є така деталь як ручечка: гл ’еч ’ікце з ручачкай, б ’арут ’ за ручачку. Різне семантичне наповнення у говірці мають лексеми кал ’івешн ’ік і кал ’іва. Синонімом до лексеми кал ’івешн ’ік у говірці виступає номен бул ’б ’ешн ’ік — ці назви позначають ‘ботвиння від картоплі, помідорів чи буряків’, а лексема кал ’іва функціонує зі значенням ‘будь-яке ботвиння’, і ця відміннсть збережена і нині. Лексема ганкі за своїм значенням близька до лексеми крил ’цо, ці дві лексеми відмінні у своїй семантиці лише за однією семою: лексема крил’цо означає ‘сходи, над якими є навіс’. Особливістю функціонування лексичної системи говірки є збереження власне говіркових семантичних локалізмів. Так, у мові середнього покоління мешканців села в активному вжитку нині залишилась лексема кадовб у значенні ‘великої дубової діжки для яблук’. Лексема шдовб не вживається у говірці села Хоробичах зі значеннями ‘бочка без дна, яка встановлюється в криницю замість зруба’, ‘невелике озеро на болоті чи яма на полі, заповнена водою’, що характерно для реґіону Полісся. Лексема козка функціонує сьогодні у говірці зі значенням ‘пір’я цибулі’ або ‘дівоча коса’; у значенні ‘примітивний, без колішні плуг’, що характерно для Поліського реґіону, лексема не вживається. Лексема крутен’ функціонує зі значенням ‘викручена білизна’. Східнополіська семантика лексеми крутен’ ‘віхоть для миття посуду’ не характерна для говірки. З відмінним значенням вживається у с. Хоробичах і лексема замашка. Замашкойу старі люди називають не замочені коноплі, а особливий сорт конопель без насіння, який легше піддавався обробітку.

Нині простежуємо перехід до пасиву не самої назви, а окремих компонентів її семантичного поля, зокрема щодо лексеми чакуха її значень ‘довбня’, літра’, відомих

старшому поколінню інформаторів. Архаїчні значення лексеми чакуха ‘довбня’ і літра’ згадав лише один з найстарших інформаторів, інші казали, що це ‘вуличне прізвище однієї з жительок’, що, безперечно, є проявом явища вторинної номінації.

Говірці села Хоробичі властивий і великий пласт лексики, що сьогодні вже є рідковживаною, яка повільно заступається запозиченнями з літературної мови, але все ж стійко зберігається у говірці, наприклад: кулага ‘кваша’, жерело ‘прохід у льох’, дрок ‘гедзь’, вишки ‘у хліві настил з тичок, жердин, але не дощок’ та ін. Найбільша кількість розглянутих лексем є лексемами, що властиві Середньополіському і Східнополіському реґіону в цілому і мають паралелі в інших говорах української і сусідніх білоруської та російської мов. У словнику діалектної лексики П.С. Лисенка [6] зафіксована лексика, властива регіону Полісся загалом і яка, зокрема, була відзначена і у діалектній системі с. Хоробичі протягом розглянутого періоду. Ця лексика мала в межах розглянутої діалектної системи свої семантичні особливості: абіконшчина ‘віконниця’, вичепка ‘вервечка’, воздихат’ ‘зітхати’, гаман’іт’ ‘говорити’, тйстра ‘торба’, куз ‘гуля на голові’, пішл’ний ‘уживаний для тіста’, пласт’е ‘жердини для будівель’, чугунка ‘стара вузькоколійна залізниця’, чередн ’іца ‘довгий батіг з коротким пужалном’ та ін.

Отже, на основі проведеного дослідження можна зробити висновки про те, що вивчення динаміки лексичного рівня окремої діалектної системи слід проводити в контексті розгляду діалектного континууму в цілому. Динаміка говірки як окремої мовної системи може бути досліджена як з точки зору інвентаря мовних засобів, так і їх структурної взаємодії та функціонування Розгляд динаміки лексичного рівня говірки с. Хоробичі показав, що зрушення простежуємо не лише на рівні інвентаря лексичних засобів, а на рівні їх функціонально-семантичного наповнення. Кожне з розглянутих явищ має проекцію на ширший діалектний простір і свідчить про типовість лексичної системи розглянутої говірки як одиниці Східнополіського реґіону в цілому.

Список використаної літератури

  1. Атлас української мови у 3-х томах / Т.1: Полісся, Середня Наддніпрянщина та суміжні землі. — К.: Наук. думка, 1984. — 440 с.
  2. Глуховцева, К.Д. Лінгвістичний атлас назв народного побуту у східнослобожанських говірках / К.Д. Глуховцева. — Луганськ, 2003. — 181 с.
  3. Гриценко, П.Ю. Простір і час у лінгвістичній географії / П.Ю. Гриценко // Проблеми сучасної ареології. — К.: Наукова думка, 1994. — С. 102-110.
  4. Коць-Григорчук, Л. М. Лінгвістично-географічне дослідження українського діалектного простору / Л. М. Коць-Григорчук. — Наукове товариство ім. Шевченка в Америці. Філологічна секція. Мовознавча секція. — Нью-Йорк Львів: Вид-во НТШ, 2002. — 267 с.
  5. Курило, О.Б. Фонетичні та деякі морфологічні особливості говірки села Хоробичі давніше Городнянського повіту тепер Сновської округи на Чернігівщині / О.Б. Курило. — К.: З друкарні ВАН, 1924. — 111 с.
  6. Лисенко, П.С. Словник діалектної лексики середнього і східного полісся / П.С. Лисенко. — К.: Вид-во Академії наук УРСР, 1961. — 72 с.
  7. Назарова, Т.В. Інтерферентні ареали як об’єкт дослідження історичної діалектології / Т.В. Назарова // Праці ХІІІ республіканської діалектологічної наради. — К.,1970. — С. 15-28.
  8. Шевельов, Ю. Портрети українських мовознавців / Ю. Шевельов. — Видавничий дім “КМ Академія”. — 2002. — 128 с.


Аўтар:
О.В. Юсікова
Крыніца: Духоўная спадчына Усходняга Палесся: зборнік навуковых артыкулаў / рэдкал.: А. М. Воінава (гал. рэд.) [і інш.]; М-ва адукацыі Рэспублікі Беларусь, Гомельскі дзярж. ун-т імя Ф. Скарыны. — Гомель: ГДУ імя Ф. Скарыны, 2018. – С. 48-50.